Факти свідчать про те, що все більше держав, ще недавно були «приклад демократичності» та лояльності до свободи слова в інтернеті, сьогодні посилюють над ним контроль.

Один з останніх фактів - заворушення в Лондоні в серпні поточного року. Під час погромів молодь шокувала правоохоронні органи організованістю і скоординованістю дій. На початковому етапі поліція виявилася абсолютно нездатною локалізувати розгорався бунт. Причина такого несподіваного повороту була встановлена ​​досить швидко, а от протистояти їй виявилося набагато складніше.

Справа в тому, що учасники акції користувалися безкоштовною ефективною і добре захищеною від стороннього втручання системою оперативного обміну інформацією (одна з функцій популярного кишенькового комунікатора BlackBerry). Крім того, вони координували свої дії з допомогою соціальних мереж Твіттер і Facebook. Під час термінової наради уряду британський прем'єр-міністр Девід Кемерон озвучив ініціативу, що викликала потужний суспільний резонанс: наділити керівництво поліції повноваженнями, які б дозволяли в разі необхідності відключати подібні послуги засобів зв'язку. Він також запропонував ввести у Великобританії контроль інформації, поширюваної в соціальних мережах.

Одним з перших, хто відреагував на ініціативи Девіда Кемерона, став Китай. ЗМІ країни широко висвітлювали дану подію, використовуючи його для викриття «лукавства» критиків Пекіна за його нібито злочини проти свободи слова.

Починаючи з липня поточного року Австралія теж офіційно заблокувала доступ до більш ніж 500 веб-сайтів. На програму з реалізації заходів, що обмежують доступ населення до небажаного контенту, державою виділено $ 9,8 млн.

Конституційна рада Франції ухвалила закон, що дозволяє фільтрацію онлайн-інформації без будь-якого судового рішення. Чорний список сайтів, які підлягають моніторингу, знаходиться на контролі структури, що відноситься до міністерства внутрішніх справ. Держоргани намір задіяти в мережі на рівні провайдерів спеціальну програму безпеки.

Канада вже багато років під прицілом критиків через обмеження інформації в інтернеті. Понад п'ятнадцять років тут не припиняються дебати, що стосуються заходів, передбачених розділом 13 Акта про права людини. Даний документ багатьма канадцями розглядається як інструмент цензури, що порушує їх права на свободу слова. Метою, яку він переслідував в 70-е, був контроль телефонних мереж в рамках боротьби з поширенням расизму. З тих пір у його текст внесено суттєві доповнення. Одним з них став прийнятий після 11 вересня 2001 Білль С-36 - антитерористичний акт.

На думку фахівців, він значно розширив повноваження відповідних органів по контролю за поширюваної в інтернеті інформацією. На сайті відомого в країні «борця з розділом 13» Марка Леміра (www.stopsection13.com), який виграв у 2009 р. суд, справжньою метою розділу 13 є не що інше, як «змусити замовчати законної ненасильницьку критику імміграційної політики, криміналу, багатонаціональності та інтеграції». Сучасна версія розділу 13, мовляв, дає Комісії Канади з прав людини право на цензуру в інтернеті і застосування насильницьких дій по відношенню до громадян країни, незгодним з поглядами «фанатиків-правників».